|
Достеменні випадки инколи стають притчами. Ти вважав би усе це, певно, зайвим. Ймовірно, зараз ти відчуваєш байдужість. Втім, він не відчуває байдужости, бо від нього залишилась лишень жменька попелу, котрий змішався з усесвітом, з пилюгою шляху, котрий змішався з вітром, з високим небом, у якім він не знаходив Бога. Бо не звертався поглядом до неба. Земля – вона була йому ближчою. І він студіював у Сарагосі право Людини і кровообіг Людини – в Парижі. Еге ж бо. Він ніколи не споглядав Бога ні в собі, ні в небі, ні на іконі, бо не відривав погляду від людини і дороги. Тому що все життя уникав від погоні. Син віку – він сторонився свого часу, загортаючись в плащ від наглядачів, голоду і снігу. Він, хто вивчав потреби і можливості людини, Людина, котра вивчала Людину задля Людини. Він так і не звів свого погляду до неба, бо 1553 року, в Женеві, він згорів між полюсами століття: між ненавистю людини і невіглаством людини.
|