|
Пам’яті Федеріко Гарсія Лорки Існує свого роду легенда, що перед розстрілом він побачив, як над головами солдатів піднімається сонце. І тоді він сказав:
Запам’ятовувати краєвиди за вікнами жіночих спалень, за вікнами квартир родичів, за вікнами кабінетів колег. Запам’ятовувати краєвиди за могилами одновірців. Запам’ятовувати, як повільно кружляють сніжинки, коли нас запрошують до кохання. Запам’ятовувати небо, що лежить на мокрім асфальті, коли нагадують про любов до ближнього. Запам’ятовувати, як збігають шклом каламутні дощові струмені, спотворюючи пропорції будівель, коли нам розтлумачують, як ми маємо поводитися. Запам’ятовувати, як над безпритульною землею простягає востаннє випростані руки хрест. Місячної ночі запам’ятовувати довжелезну тінь, кинуту людиною чи деревом. Місячної ночі запам’ятовувати важкі річкові хвилі, блискучі, ніби складки зношених штанів. А на світанку запам’ятовувати білу дорогу, з котрої звертають конвоїри, запам’ятовувати, як сходить сонце над чужими потилицями конвоїрів.
|