|
Мені дорікали усім, крім хіба погоди, і сам я грозив собі мздою, на свій манір. Та скоро, подейкують, я зніму погони і стану просто одною з зір. Я буду мигати в дротах лейтенантом неба і кутатись хмарою, вчувши грім, сахаючись війська, догідно земним потребам далекого від пера і рим. Коли нема ані сліду того, що збігло, дрібниці – стиска вас кільце, чи заскочив бліц. Так школяр, ледь убачить вві сні чорнило, піде множити ліпше тамтих таблиць. Коли ані пошанівку за світлову швидкість, тоді, вочевидьки, і небуття в броні не пріч, за оказії, зрешетитись, і зяяти з отвору, і дякувати мені.
|