|
Міхаілу Баришнікову Класичний балет є фортеця краси, чиї ніжні мешканці від прози днів суворої тієї що цигикає, ямою оркестрової відділені. І задерті мости. В імперський м’який плюш ми впихаємо зад, і, Крилишкуя скорописом стегон, красуня, чий ми на ліжці не почуємо стогін, одним стрибком випурхує в сад. Ми бачимо сили лихи в брунатному трико, і янгелів добра в невимовної пачці. І в силах прокинутись від елізійскої сплячки овація Чайковського і Ко. Класичний балет! Мистецтво кращих днів! Коли давав бульбашки грог, зацьомано нас в обидві, і мчали палисвіти, співалось бобеобі, і якщо був якись ворог, то він був – маршал Ней. В зіницях міcцевих жовтіли купола. У яких народжувалися, в тих і вмирали гніздах. І якщо щось злітало в повітря, це був не міст, це Павлова була. Як славно ввечері, далеко Всієї Русі, Баришнікова зріти. Талант його НЕ стерся! Зусиллями ноги і судомама торса Навколо обертанням своєї осі породжено того польота, від якого душа як в дівках зачекалася, готова вже озлітися! А як щодо того, де вийде приземлитися, – земля всюди тверда; рекомендую США.
|