|
Міхаілу Баришнікову Класичний наш балет є замком ліпоти, чиїх тендітних жриць від буднів вечорові ліси смичків у ямі оркестровій відваджують. І задрані мости. В м’який імперський плюш ми втискуємо зад, і крилець зі стегенцями скоропис красунь, яких у ліжко не запросиш, під’юджує випурхувати у сад. Ми бачим сили зла в коричневім трико, і янгола добра у неймовірній пачці. І будить від правця у елізійській сплячці овація Чайковського і Ко. Класичний le ballet! Відлуння епопей, де пінився ваш грог, і цілували в обі, і мчали лихачі, й співалось бобеобі, і ворог, коли був, то він був маршал Ней. В очах городових жовтіли бані міст. Під сінню отчих гнізд і почивали в мирі. У разі, як злітало що в повітря, це Павлова була, – але не міст. Як гарно віддалік мостин Всея Руси Баришникова стріть! Талант не знає зносу! Зусилля від ноги і судорога торсу своєї осі вкіл – що стане сил, і понукають лет, котрим жила душа, засидівшись в дівках, готова розізлитись. А щодо міркувань, де вийде приземлитись, стопі годиться твердь; рекомендую США.
|