Из циклу «Липневе інтермецо»Е. Т. Люби вітчизну друзів мимохідь, на станціях купуючи батони, жалі свої жалій і далі їдь, щокою до вікна, заледь притомний. Той самий вальс в провінції луна, летить, летить в колони білі й ціпне. Весна у друзів нині мовчазна, хіба білявкам всміхнена привітно. Рушає потяг в даль, і поготів – летять у забуття несосвітенні річниці самовідданих трудів, нічим, утім, навзаєм не натхненні. Що там життя! Перестуком коліс у роздумі снує печалі здогад, що сумніви нові, як і колись, її не лишать відстані на розсуд. Тож їдь, не зволікай. У добру путь. Кажи собі: поневіряння гойні. Дивись у даль і про себе забудь. Жалій вітчизни далечі чужої.
|