1Голубий саксонський ліс. Порцелянна білизна. Світ побляк, світ обволіксь ніби зависсю вапна. Ти, в коричневім пальті, я – розпродажу типаж, Ти – ніхто, я – поготів. Отакий собі пейзаж. 2Білі схилів гладь і тиш. Знизу чути молоток: гір прихильність до підніж навіч, – судячи з чуток. Піки гір, догідні снам, фотоплівці, чотам туч. Схильність гір тирчати нам суть підспудна їхніх круч. 3На ніч дім окрай плато. Цíвки з ґноту вихиляс. Ти ніхто, і я ніхто: диму мертвого петля. Бог у оболоку зник, нігтик місяцю обгриз. Як пейзажеві – убік, зась і нам – уверх, униз. 4Голубий саксонський ліс. Зір у дзеркало і даль перевів у вись кудись ока сірого кришталь. Світ етеру, ніби скло зі поваплених зітхань ні об чім, циклон-ракло розбиває без вагань. 5Ми оба – ніщо й ніхто, гір одлуння акурат нам агукається: сто, двісті, триста тисяч крат. До ядух і хрипоти у поробі на привій наші ребра і хребти гожі ламаній кривій. 6Як обійми затісні – оковидів набакир, схилів, бганок простині – більше, часу в перекір. От і маятника змах у заобрії вести нас не пріч, як битий шлях, далі м’яса на кости. 7Голубий саксонський ліс. Гір зубцями світ звістив, що матерій – у обріз. Це місцевий лейтмотив. Далі – кисень і азот: в тіло вхожі, як кутя через ніздрі, через рот. Смак і колір небуття. 8Чим ми дишем – те ми є, в тім, що топчем – гниємо. Вид гори не додає опцій з огляду умов. Це – закрай землі. Кінець геології; уділ наших, буцім під вінець знизу витурених тіл. 9Ми самі тут – узірець висоті у міці уз. Нижче – біс йому і грець. Я і глянути боюсь. Кріпше в лікоть мій вчепись, попередь проваль улов, мрійно гледячи у вись, від тяжіння стрімголов. 10Ліс саксонський до небес. Світ, пильніший ока птиць – Гуллівер і Геркулес – щодо меншої з крупиць. Сума їх потал, і ми в нім навзаєм узнаки – абажуром без тасьми, як мостині – маслаки. 11«Тук-тук-тук» узутих ніг по долівці від маслів. Гори кутають у сніг сіль заціплих дієслів. Тим і гожі кряжі гір мандрівцю у наготі, що бездушні на позір; гола скеля – поготів. 12До страшенних світу форм наше діло – сторона. Ми для них – подніжний корм, і двокрап, і два зерна. Двох безодень – менше з лих, скорше м’яза і костей нас одраює – своїх перепрошених гостей. 13Голубий саксонський ліс. Пря зіниці і лиця. Гладі щік пасує близь лиць клітинного кінця. Зір на часі бранець рис, і затінених, і ні – голубий саксонський ліс, де кінчаються вони. 14Не любови – сенсу скул, дуг надбрів’їв, звуку «ах», домагаються крізь гул крови голосу в снігах. Проти них і я, і ти, чорні оба, далебі, риси їх у самоті ми рокуємо собі. 15Нас не буде инших. Ні тут, ні там, де рівні всі. Тим хуткіше наші дні добіжать у цій красі. Що ясніш на тлі у гір профіль, пористість, анфас, то затятіше відбір часу збавиться і нас. 16Голубий саксонський ліс. Мрій базальтових рідня. Світ без пафосу і сліз, себто – завтрашнього дня. Ми – ніщо зі двох ніхто. Сума лиць, мого з твоїм, неповторна і на сто тисяч літ оглядин в нім. 17Нас не буде инших! Ніч, цівка диму зі труби. Ми ітимем ранком пріч, дві закушені губи. Сума двох потал, ядух, нас остачі – я, і ти. Міріади білих мух – запорука чистоти. 18Нам ціна – базарний гріш! Битий козир – двійка треф! Хто пізніш, а хто раніш. В нас одна тече пся крев. Хто на гріш цей, яко тать, зуб точив і око клав? Сон майне і не віддасть ані решки, ні орла. 19Голубий саксонський ліс. Насту з місяцем наждак. Колообіг без коліс обліковує тік-так. Ніч. Помешкання квадрат. Укривало зі рядна. Геометрія утрат, декорація кіна. 20То не янгол кинув тінь у повині невпопад на сіяння опостінь. То жарини двох лампад поніч, світу на краю, розпалялись добіла – моя доля на твою надивитись не могла. 21Збережи на чорний день ліс і небо голубе зі незв’язних одкровень щодо мене і себе. Миті вихопити із течі часу – гибла річ, як обвалом верх і низ поміняти умлівіч.
|