|
«Цієї ночі снивсь мені Петров. У головах стояв, як того червня. Я навіть поцікавилась знічев’я здоров’ям, і прокинулася знов». Вона зітхнула і перевела зір на гравюру в дерев’яній рамці, де чоловік в солом’яній панамці вів на шлеї похнюпого вола. Він чоловіком був її сестрі, але кохав свояченицю; в цьому зізнавшись, у відпустці рік по тому, позаторік, він утонув в Дністрі. Віл. Рисові ділянки. Неба звід. Погонич. Плуг. У скибі борозновій, як зернята, «на спомин Івановій», і, нижче – нерозбірливіше: «від». Чай спито. Я підводжусь з-за стола. В її зіницях вгадується цятка зорі, і розуміння, що, зненацька воскресни він, вона б йому дала. Вона мене проводить. У дворі її позір береться в поволоку, підспудно потураючи зорі, математично недоступній оку.
|