|
Усе життя він щось будував, щось винаходив. То для критської цариці штучну корову, аби наставити роги царю, то – лабіринт (уже для самого царя), щоб утаїти від докучних очей кепський приплід; то літальний апарат, коли цар урешті прознав, хто це при його дворі так зумів забезпечити себе роботою. Син під час польоту загинув, упавши в море, як Фаетон, котрий також нехтував батьківські настанови. Тепер на прибережній скелі десь у Сицилії, дивлячись перед себе, сидить глибокий старець, здатний пересуватись повітрям, якщо немає змоги морем і суходолом. Усе життя він щось будував, щось винаходив. Усе життя від цих споруд, від цих винаходів доводилось тікати, ніби винаходи та споруди прагнуть збавитись креслень, як діти, соромлячись батьків. Либонь, це – страх повторень. На рінь набігають зі плеском хвилі, позаду синіють зубці місцевих гір – та він ще змолоду винайшов пилу, скориставши зовнішню подобу статики й руху. Старець нагинається і, чіпляючи до щиколотки довгу нитку, аби не заблукати, рушає, крекнувши, в бік царства мертвих.
|