(З поеми «Хода»)У світі доста є речей пороблених на збут і заохочених очей купити що-небудь. І ось життя – уже актив, а у пасиві кров і гумовий презерватив, любов і нелюбов. Та як би ти не зискував, ощадив, як умів, дивись, як мало ти продав, як мало ти купив. Твоя крамниця прогорить, ти вистрибнеш з вікна, але говорить Хтось згори, що це не новина. О, Він укоськував азарт наїздом кілька ден в борделі, схожім на базар, і місті – на бордель. Якби Він тут і не бував, не навівав нам сни, якби ГОСПОДЬ НЕ НАБИВАВ КРАЇНІ ЦІЙ ЦІНИ, то хто поперед короля умів їй дати лад, і люд, щасливий опісля, дивитись міг назад, і хтось нетягу пожалів, і хтось дзвонив затим у вбогій цвинтаря імлі на мого тліну дим. І попіл звіяв! Як лупу заціплих в млі погрудь! Немов і не було. А БУВ, та сам таким не будь. Бувай, мій пасинок, мій син, учись, як слід горіть, і скісним поглядом окинь вітчизну мимохіть. І помовчить над нами час, невидимий, як я, і слава викрикне чиясь німа, і не моя. Зі віку міткою взнаки, меткий не по літах, ховай, мій пасинку, зівки і усміх на вустах, вдихай і сперму, і бензин, і все, що надихне, іди в великий магазин і не картай мене.
|