|
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст безтурботний ще – суто в манері зелені – і зір зосереджується на узорі шпалеру, на цифрі календаря, на облігації, траченій колізеями нуликів, ти – що явився у світ під вихора воплі вражого, «яблучко», лайку кормчого – чуєш в тиші вкруги, як перо шуршить, у поміч зелу пройнятись рацією доконаного.
|