|
Я знову чую голос твій тужливий на пустирях, і гавкання бульдогів, і рідний слід шукаю в млі околиць, і знову бачу скрізь різдвяну хвою і вогники, шипучі у заметах. Ніщо твою не викаже адресу точніше зойку, що блукає поніч, як чиста, кришталева крапля трути. Тепер і я стрічаю рік Новий на пустирі, в німому хороводі, і гаснуть свічі давні у мені, і по устах біжить вино Трістана. Уперше я на зов не озиваюсь... Я віднедавна бачу і без світла.
|