Генерале! Ці карти – лайно. Я пас. Північ, знаєте, десь у Полярнім Крузі. І Екватор ширший за ваш лампас, і фронти, генерале, під хвіст папузі. Чинник відстані з рації ваш наказ в бугі-вугі спотворить у тому ж дусі. Генерале! З логістикою – бардак. Бездоріжжя не дасть підвести резерви і змінити білизну: рушник – наждак; це, ви знаєте, діє мені на нерви. Ще ніколи допіру, гадаю, так не паскудили нам олтаря Мінерви. Генерале! Ми так у багні усі, що червовий король наперед святкує, і зозуля німує вже. Упаси, втім, учути нас, що вона там кукує. Я гадаю, казати пора «мерсі», що противник не атакує. Наші дула обвисли кудись униз, ядра розм’якли. Одні горністи, сурми свої розчохливши, із рвійністю тою, що й онаністи, дрючать їх так, що на дотик рук, ті добувають звук. Офіцери бродять, попри статут, в галіфе і кітелях різномастих. Рядові в кущах, де сухіший ґрунт, не чаяться собі дати ради наспіх, і шаріє, як спущений на ніч стяг, наш сержант-холостяк. Генерале! Я бився за вас допір, ані шансу не маючи від початку. Не потребую і жадних зір, крім годящої вам на шапку. А тепер, як у казці тій, сам примір, в стіну голівкою вбитий, цв’яшку. Генерале! Шкода, та життя мина. Намість лишатися при остачах, нам належить спити до дна чаші свої в самосійних хащах, ба, не та у життя довжина, щоби гірше відкласти у довгий ящик. Генерале! Душам потрібні тіла. Душ не їдять черваки злорадства, і сюди нас, думаю, завела не стратегія навіть, а тяга братства; краще встрявати в чужі діла, ніже радіти своїм гараздам. Генерале! У мене тепер – мандраж. Не второпаю: стид це, чи просто ступор? Чи нестача дам? Або просто – блаж? Не зарадять цілителі, коли кухар, я узагальнюю – без образ, – не добирає, де сіль, де цукор. Генерале! Боюсь, ми загнані в кут просторів мстою – як залишенці. Наші піки іржаві, й не подадуть знаку, чи поблизу є мішені. І не сіпнеться тінь наша далі нас у рокований час. Генерале! Смерти я не боюсь. Гляньте в досьє, погортайте папки. Байдужі мені кулі. Плюс я не боюсь ворогів і ставки. Хай мені ліплять бубновий туз межи лопаток – прошу відставки! Я не бажаю вмирати з-за цих королів, що у двоколорах навіч ніколи б не упізнав (річ не у шорах, але у шторах). Доля жити за них мене двічі хай омине. Генерале! Годі з мене. Мені бридне хрестовий похід від видив, ніби укляклих в моїм вікні: гір і лісів, річкових розливів. Гірше, щойно світи земні пізнані тим, хто охляв і знидів. Генерале! Не думаю, що ряди ваші кидаючи, послаблю. Не убачаю у цім біди: я не соліст, та чужий ансамблю. Онде виймаю мундштук з дуди, нищу мундир і ламаю шаблю. Птахів не видно, та чути свист. Снайпер, що тексти які тантричні, чи то наказ, чи дружини лист, всівшись на гілку, читає двічі; і на гармату маляр внівець звів з нудьги олівець. Генерале! Це час поцінує вас, ваші Канни, флеші, каре, когорти. Академії жде гуртовий екстаз; ваші баталії та натюрморти ширити будуть світогляд мас, розрізи віч і дугу аорти. Генерале! Я маю сказати – ви леву крилатому брат при вході в двері під’їзду. Такі, як вид, нині не здибуються в природі. Ні, не те, щоб ви неживі, биті тим пак, – вас нема в колоді. Генерале! Віддайте мене під суд! Суть неуникна і під правилом: сума страждання дає абсурд; най же абсурд володіє тілом! Хай і воно бовваніє тут чимось чорним на чімось білім. Генерале, зважте на ще одне: Генерале! Місія рими слову «умирали» – надить до вас мене; нині сам Бог від зерна полову в ній відділив, і тепер вона виконана сповна. На пустирі, де вночі мигтять два ліхтарі і гниють вагони, наполовину з рамен шмаття блазня стягнувши й рвучи погони, я ціпенію, як відбиття камери Лейц або віч Горгони. Ніч. Я віддався б цілком одній жінці божественній за увагу. Те, що тут коїться у мені, нижче небес, але вище даху. Те, що хвилює мене в цей час, не стосується вас. Генерале! Без вас і слова мої звернені у посполиті, спільні нам порожнечі, чиї краї ген в широченній, глухій пустині, щойно на картах, де ми її бачити б мали, нема в помині. Генерале! Щойно цього звання гідні ви, значить, пустелі та ще личить оаза, вона ж – мана для верхівця; верхівець цей наче я; я пришпорив свого коня; кінь, генерале, туди не скаче. Генерале! Я бився, як жаден лев, я ж полотно і плямую стягу. Генерале, й хатка картярська – з мрев. Я пишу вам рапорт, бовтаю флягу. Не повестись на великий блеф клапоть паперу дає наснагу.
|