|
О, якби пташим співам та хмари не докучали, і вічі та добачали, як синь, ясні, трелі дзвінкій назирці, двері з ключами, зі тим, кого і не стріти, крім уві сні. А так – міняти кімнати, фотелі, стульці. І всюди зі стін, у рамі, і так – квітки. І щойно помітиш: пчілка минає улій з зайвим пилком на лапцях, авжеж – це ти. О, якби речі прозорі та у цупкій сині невидимі, та на вузол в узду взялись і скопом самі зацупіли – в зорі, в сльозині – на тім кінці стратосфери, а після – скрізь. Утім, це повітря – тільки сирець для пýшив, осілий на п’яльця в парку, де пасся цар. І статуї ціпнуть, хоча на дворі – бесстужев, декабрист, потім страчений, і настав januar.
|