|
В цій кімнаті витав дух шмаття й сирої води, і одна у кутку гукала мені: «Молодий! Молодий, ходи, кому я кажу, сюди». І я йшов, хоча був ще замолоду сідий. Червоніли у другій, як дранка зі стін, ножі, і обрубок бовтався в яйцях, шептав «Біжи». Позаяк не міг ворухнути бодай ноги, у ній більш було простору, чим снаги. Третю – щомога товсто вкутував пил, як жир пустоти, бо у ній ніколи ніхто не жив. І це надило мене більше, чим отчий дім, бо частенько траплятиметься по тім. А четверту згадати радий, але не зміг, бо у ній було, що у звивинах лобових. Отже, я ще живий. Горіло там, далебіг, або – лопнули труби; от я і збіг.
|