|
Краю глухий, укрий глибше і дай ясу. Як у порах кори, крий під віком сльозу. Лиш для вій, коли що, хоч хвоїни пучок – лихо відсторони ними і борони. От і примíряв я оперення глухаря, і на пера крил мені впору листя календаря. В нору шасну, як лис, від надокучних лиць, від собачого хору і дводульних очниць. Вкрий і заціп уста! Хай горує верста і жовтіють плішини, що ведуть в болота. У купелі сирій від ока кривого крий і сліди до купúни у трясинí зарий. Не час мені німувать. Час помоги гукать тих, хто не потурає оболокам пенять в плині їх, в тісноті. Пора брести в темноті, на підспівці без слів хитавиці лісів. То шумуй же собі в судейській своїй судьбі, в гомоні з головою, судженою тобі, хай лиш рука моя з жизного ручая вільги черпає, покіль вільга в нім нічия. Не гани, не картай. Громовиць не гукай. Оглянись, коли хочеш – так і ступають пріч: світ заочі й умлівіч, а потім – здовж піль і рік, потім лісами, горами, до доріг. До доріг.
|