IЯ єсьм антифашист і антифауст. Іх лібе жить, обожнюючи хаос. Іх бін прохач, ґеноссе офіцірен, дем цайт цум Фауст дещицю шпацірен. IIВін, з огляду на польську пропаганду, у Кракові тужив по фатерлянду, не в філософськім, власне, діаманті мав сумнів, а у власному таланті. Хустинки подавав жінкам підняті. Було, гарячкував в питанні статі. У поло в факультетській грав команді. Він постигав картярський катехизис, і куштував плоди картезіанські. Колодязі копав артезіанські егоцентризму. Витончена хитрість, що нею користався Клаузевіц, від роду не була йому знайома, бо фатер арбайт червонодеревець. Цумбайшпіль, бушувала глаукома, чума, холера унд туберкульозен. Він рятувався шварце папіросен. Його цигани вабили і маври. Він вибився зі часом в бакалаври. Здобув ліценціата потім лаври, співав спудеям: «Кембрій... динозаври...» Питомий німець. Я. Німецький ум. Тим паче, що коґіто ерґо сум. Німеччина, звичайно, юбер аллєс. (Плюс віденські, приємні вуху, вальзес) Він не зітхав за Краковом, не кпив, а на бричці трясся, позаяк отримав і кафедру, і чесний кухоль пива. IIIСія у хмарах місяць-молодчина. Важезний фоліант. Над ним – мужчина. Чорніє межи брів густих морщина. В очах – арабська в’язь і чортовина. Ламає грифель з Кóрдоби муж покіль, з кутка спостерігає мужа профіль арабський попечитель Меф-ібн-Стофель. При свічах. Шарудить мишва з-під шафи. «Ґерр доктор, північ». «Яволь, шлафен, шлафен». Дві чорні пащі позіхають: «мяу». Нечутно з кухні входить ідіш фрау. В руках її шипить омлет зі шпеком. Ґерр доктор мітку робить на конверті: «Ґотт штрафе Інґланд, Лондон, Франсіс Бекон». Ідуть літа, але й чорти уперті. Приходять і відходять роки, гості... Погоди, дат, одінь згадати годі... І пеленою літ все шито-крито. Він знав арабську, нехтував санскритом. Пізненько, вже в літах, була відкрита ним айне кляйне фрейлен Маргарита. Тоді він у Каїр відбив депешу, в якій заповідав чортяці душу. Приїхав Меф, і він переодягся. Став до свічада, сам переконався у переродженні, як і свічада рамця. Букет узяв і в бодуар дівиці подався з ним. Унд вені, віді, віці. IVІх лібе ясність. Я. Іх лібе точність. Іх бін просити факт, і без ремарок. Ви натякайт, що він любив квіткарок. Іх тямить, даст іст ґанце терміновість. Я, оборудка махт дер ґроссе мінус. Ді тойчно шпрахе, махт дер ґроссе сінус: душа і серце найн ґехапт на виніс. Потуги люду, аллес, марнославні в «Спинися, мить! Прекрасна ти!» омані. Диявол межи нас, і він, принаймні, цю фразу неодмінно впізнає. Одначе, чоловік, майн лібе ґеррен, у кращих почуттях своїх не певен, і бреше раз у раз, як сивий мерин, нехай, як Ґете, маху не дає... Унд ґроссер діхтер Ґете дав описку в сюжеті, буцім недругу для зиску. І Томас Манн згубив свою підписку, а шер Гуно доістерив артистку. Мистецтво є мистецтво є мистецтво... Спів краще у раю, чим правди жертва. Ді Кунст ґехапт відразу до позерства. Він, зрештою, боятися міг смерти. Він чортівню пізнав, одмінно решти. Він з’їв дер доґ в Галені чи Ібн-Сіні. Дас вассер осушити міг в коліні. Він визначав вік дерева в поліні. Він знав, куди веде зірок дорога. Та доктор Фауст ніхц не знав про Бога. VЄ містика. Є віра. Є Господь. Одмінність є між них. І є єдинство. Цим – шкодить, а того – рятує плоть. Зневіра – сліпота, якщо не свинство. Бог поглядає зверху. Люд – уверх. А інтерес різнить кут зору Menschen. Бог органічний. Так. А люди, ґерр? Отож бо. І залежні від обмежень. Людина бачить стелю. Але дах тече, бува, і їде, вочевидьки. А дідько тут, як тут, і, у серцях, люд бачить білий світ очима дідька. Таким був доктор Фауст. Отакі Марло і Ґете, Томас Манн і маси співців, інтеліґентів ширших кіл і читачів одмінних дещо класів. Один потік змітає їх сліди, їх колби – доннерветтер! скріпні узи... І дай їм Бог спитатися: «Куди?!» – та чути, що услід волають Музи. А чесний німець сам дер веґ цурюк, не ждатиме, коли його попросять. Він вальтер дістає зі теплих брюк і назавжди іде у вальтер-клóзет. VIІ дійсно, фрейлейн: вас іст дас «інкубус»? Інкубус дас іст айне кляйне глобус. Нох ґроссер діхтер Ґете виклав ребус. Унд івікові чаплі восени у веймарськім тумані, – отакенні, і ключ хапають прямо зі кишені, і пильний Еккерман змілів у темі. У істині – натхнення до задачі. А містика сприяє неудачі намог зі нею впоратись: віддачі, іх бін, не надихають до зусиль. Цумбайшпіль, стеля, дах – є речі вищі. На ту ж поему, на людину – ніцше. Я уявляю Богоматір в ніші, а бачу фриштик, поданий в постіль. І знов зептембер. І нудьга при повні. В моїх ногах помуркування гойні. У подушках – топір, думки холодні... Оце би шнапсу... повний... апґемахт. Яволь. Зептембер. Курвиться характер. Буксує в полі, диркаючи, трактор. Іх лібе жити з «Фелькіш Беобахтер». Ґут нахт, майн лібе ґеррен. Я. Ґут нахт.
|