|
Невеличкі міста, де годі почути правду. Та і куди вам вона, навіть якщо була. В’яз у вікні шумує, підтакуючи ландшафту, знайомому хіба потягу. Відкись гуде бджола. Судячи по кар’єрі на перепутті, витязь сам собі світлофор; плюс, по курсу – ріка, і сута різниця дзеркала, у яке ви дивились, з охочими вас забути, не бозна щоби яка. Зачинені в спеку, віконниці обвиті пліткою або просто плющем – заздалегідь, про всяк. Набігом до передпокою, засмаглий підліток лишає вас без майбутнього, стоячи у трусах. Поволі, але смеркається. Сутінь буцім не проти виду вокзальної площі, зі статуєю й т.і., де погляд, в якім читається «Ба, пішов ти...», прямісінько пропорційний відсутній її товпі.
|