IПо дорозі ув Азії, ночуючи(був би дах) в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах, чиї копчені шиби овиду – вид узди, накривайся кожухом і норови завжди кут найти головою, аби кут замашній сокирі – у тьмі – обтяжував вдар по ній, обважнілій від усячини випитого, і акурат не давав зарубати. Коло вписуй в квадрат. IIБійся широких вилиць та місяцеву, рябих уникай щік; тримайся не карих, а голубих віч – зокрема, у разі, коли передує ніч, хащі. Взагалі, має значення розріз віч, принаймні, вже наостанці, щоб чоловік у віщось – хай скрижаніле – але проник, а там і лід трісне ще, і купелі крижані не настільки в’язкі, як меди брехні. IIIПросись на нічліг у дім, де у дворі висять повивачі. Водися лише зі людом під п’ятдесят. Чоловік у літах за долю звідав усе, дастьбі, аби щось твоїм коштом приписувати собі, зі жінками – те саме. Гріш-другий убереже комір; а як міль пожирує хутрами, то лише холошина під коліном: на чобіт катма надій. В Азії чобіт – перше, що поцупить крадій IVУ горах іди поволечки; треба повзти – повзи. Величні навіч оддалеки, не ліпші, аніж низи дольні впритул, їх поверхні випростані сторчма, і, мовби горизонтальна, виляста стежа сама звивається прямовисно. Лежма в горах – стоїш, стоячи – возлягаєш, впевнюючись, що лиш в падінні ти незалежний. Так подолують дріж, запаморочення над прірвою, захват біля підніж. VНе зважай на «Агов, друзяко!» Ціпни і торопій. Свій серед мов, наріч, будь як глухонімий. У гурті не виділяйся – в профіль, в анфас; лиця зайве не умивай. І коли у пся горло ріжуть пилою, не морщся. Палиш – гаси недопалок слиною. Зодягай, носи сіре, під тло землі; підштанки вряди-годи барвою і відраюють в ній тебе погребти. VIНа постої в пустелі збирай камені: викладай стрілу, щоб, зненацька кинувшись, уявляв бодай, куди його далі рухатись. Демони відусіль в пустелі тебе терзатимуть. Чулі на голоси легко підуть блукати: зо крок убік – і кранти. Привиди, духи, демони – вдома в пустелі. Ти впевнишся сам у цьому, як і бажав, коли над піском витатиме безпритульна душа. VIIНіхто ніколи нікого в майбутньому не чека. Задивлений у плечисту поставу провідника, думай, що бачиш будучину, але будь щомога пильнішим з відстанями. Бо майбуть щодо життя – це відстані між «сьогоденням» і «завтра», инакше – будучим. І не чувати ніг конче хіба за оказії гонитви, де наздогін вбивця біжить, грабіжник, минуле і тя.ін. VIIIВ кислій амбрі шмаття, в запаху кизяку цінуй незворушність речі здалеку й нашвидку збувайся якмога абриса, гожого радше для бінокля, чиїхось згадок, жандарма або рубля. Кашляючи у куряві, топнучи у багні, не обтяжуйся гадкою: виявитись, чи ні? Може ото і ліпше, що босота з ножем на тебе не спокуситься, як на чуже. IXРіки Азії довші инших деінде у світі, багаті алювієм, мулом, і каламуть у осад не випадає, не потає, об чім усяк пошкодує наразі, коли поп’є. Не вір відображенню. Перепливай на ту сторону на ув’язанім лиш саморуч плоту. Знай, що огень на березі, крім плотів, течія зносить вниз – таті напоготів. XПишучи з цих місцин, не зловживай в листі баченим на шляху. Менше ним шелести, оповідай за себе, настрій тощо – письму байдужі читачі. Паче, як на саму затію пера з папером надто вже узнаки поширення прірв зі тими, з ким, в кої віки ані лягти, ні всістись, з ким, – у письмі мастак, ти уже не побачишся якось чи позаяк. XIКоли пусте плоскогір’я, а горі – версти висот бездонного неба Азії, синьки, в якій пілот або янгол розбовтує киселі; коли сам ціпенієш подумки – як ми під ним малі, втям: просторінь, що знічев’я з нашої маячні кепкує, дедалі дужче нужденна у помічнім погляді збоку, в критерії пустоти. І спомогтись до послуг годен єдино ти.
|