|
К. Х. Коли сніг замітає море і скрип сосни полишає в повітрі слід глибший, чим санний полоз, у яку синяву може канути зір? у якій борозні може тонути нечулий голос? Даленіючи зовні безвісти, світ сповна поквитає з лицем, як зі бранцями мамелюка... ...так молюск фосфорує з океанічного дна, так мовчання в собі тамує потугу звуку, так стає сірника, щоб допекти плиті, так стінні дзиґарі, вторячи перебою сердечному цей бік моря, захлинаються поготів той бік ходою.
|