IВеликий Гектор смерти не уник. Його душа пливе у темних водах, тьмяніють хмари, шамотять кущі, оподаль тихо плаче Андромаха. Тепер у смутку вечора Аякс бреде струмком прозорим по коліно, й життя тече зі віч його відкритих за Гектором, і літепло води по груди вже, а мла переповняє бездонний зір, і чагарі, і хвилі, і знов у ручаї води по пояс, і меч вважкий, підхоплений потоком, пливе вперед, волочучи на бистрину Аякса. IIГ. П.
Ми знову живемо біля затоки, і пропливають хмари понад нами, і пихкає теперішній Везувій, і осипає курява провулки, і шиби у провулках деренчать. Коли-небудь і нас засипле попіл. І я волів би у останню мить дістатися околиці трамваєм, ввійти в твій дім, і щойно через сотні літ, прийде загін розкопувати місто, волів би я, аби мене знайшли заскоченого у твоїх обіймах, засипаного попелом новим.
|