|
E. R. Спочатку виростуть гриби. Після підуть дощі. Дай Боже, аби хтось, дощами тими тішачись, та вимок. Принаймні, за оказії не раз тут, в матовім серпанку півпідвалу кав’ярні, де пітні молодики казна-чого очікують од юнок, а чоловічий хор на тертій плівці похабно розголошує ім’я тієї, що її уже вовіки сюди ніхто не верне, – я не раз, принаймні, користатиму нагоду в кутку своєму сидьма, без жури метикувати, чим воно кінчиться.
|