Not with a bang but a whimper.
T.S.Eliot1

Березень збіг, і пустий мій сад.
Птах старий, на купину сядь:
ба, і день кущу опостінь
тільки і дав, що тінь.

Буцім і тих не було шести
літ, коли він любив цвісти;
ніби майбутнє тим, хто нагий,
знак подає благий.

Чи, на минущому ворожій,
у наготі небесам чужий,
він, що квіту не вартий свіч –
витвір уваги віч.

Відаю сам я не гірш усіх:
гірко корити нетяг. Та гріх
так оголяти жахний суціль
струп, щоб відчути біль.

Я б його ганив і сам, але
птасі божій кудись не зле
сісти і не смішить крука;
доля обох така.

Птах у літах і безлиста віть
дотиків чулі: обом хрустить.
Щодо взаємин, якщо всерйоз,
хруст – їх апофеоз.

Те, що співало, буяло в квіт,
стало тим, об чім і жаліть
годі помоги, і, далебі,
бідкатися собі.

Гірко казати, куди на пси
те, чиїм таланом краси
красився досі осмути час,
збігло раніше нас.

Схоже, предмети і риси їх
часом натхненніші нас самих,
як і вречевлена навмання
маній їх маячня.

Жах при кінці видає жага –
хапати більше від пирога
всяка річ на землі спішить,
чим дозволяє мить.

Світло сліпить. У слові – лжа.
Спрага висотує. Жах лиша
опік, як пекло, своїм огнем
над календарним днем.

Ліпше не йняти своїм очам,
як і устам. Позаяк і Сам
Бог, обіцяючи Страшний Суд,
нас покарав і тут.

Так упроваджують той устав
чину речей, супроти підстав
волити долям, що він глумив,
власне, і підмінив.

Кидай куща свого, птах в літах.
Не на твоїх, а моїх устах
пісня тепер, і суцвіть ясу
в пригоршні я несу.

Неоковирний під райську сінь
пір’ям ти, буцім на воду сів.
Нині лапок твоїх танок
млявіш чіпких гілок.

Можеш летіти собі у тьму.
Я твоє місце умить займу.
Легко корити живих істот
тим, хто не знав пустот.

Стін чотирьох позаяк чуже,
збігле, лишає життя лише
ніші порожні, і нас гнітить
їх нестерпимий вид.

Знаю, що маю такий-сякий
голос, до співанок занизький.
Ба, і поталою вуха, звук
ліпше безмовних мук.

Світ, як і гине, то гине без
грому і гуготу; паче не з
відома тихої у сліпій
вірі своїй, мольбі.

В танці вогню і трощі льодів,
світу тоді кінець поготів,
щойно і пісня, – як не гірка,
вища в ноті й дзвінка.
1 Не вибух, але схлипування (англ.).
Петро Скоропис2019