|
Хмарна яса Балтики влітку! Ліпше мені одвіку див не траплялося. Чи у житті ви иншім клубитесь – кінь або витязь, рідше – святі. Тільки Господь огледить зі споду – спухлу в угоду зорові плоть. От бо, і я, ляку невільник, бачу в вас зліпок зі небуття, з ирію піль. І над гранітом, над знакомитим брижею хвиль морем, авжеж, ви і видіння, і відгоміння світу без меж. Пагір і храм, профіль Толстого, Рим, холостого лігова рам овид, Старий Відень, бік о бік айсберг і мозок, літ чорторий, райський анфас лона етеру, – де геометру, вітру до вас! Вам, кучові, перисті, біглі, раді осідлі і кочові. З вами ясні глиб і поверхні, суті та первні видив і снів. Ви вчителі в неоковирнім вагам і мірам, паче на тлі неправоти рацій матерій проти химерій і ліпоти! Рай острівний візій, чий образ ліпший за глобус, двом затісний. Ваші двірці – лодії щастя, душам причастя, серця творці. Пінний каскад янголів, бальних суконь, крохмальних крах барикад, шлюби «курли» і гімалаїв, альп, розгуляїв – в білій ріллі, чулій гріху, в небі нічийнім Балтики, чим в нім, там, наверху, манить усіх ваша обитель? Хто ваш вершитель, хто ваш Сізіф? Хто сподобив небо на лиця, месу величчя стер, далебі – диво у нім мине беззвучно. Різно і купно рій табунів лине і без пошуму, лине у безгомінне плесо небес. Далі межі горі, зникомі. Ви – невагомі, – легші душі.
|