– 1 –Бобо померла, а шапки не геть. Осмуті зі сутуг сухій не вийти. Метелика лиш нівечить багнет Адміралтейства, куций нашпилити. Квадрати вікон, скільки не верти макітрою. І цілковита певність в поясненні трапунку з пустоти, як у бляшанці патраній: «Ось це ось». Бобо померла. Збігла середа. На вулиці, на випадок нічлігу білісінько, і чорна лиш вода ріки нічної не приймає снігу. – 2 –Бобо померла. В инеї журби квадрати вікон, аркові півкружжя. Такий мороз, що хай уб’ють, аби зі вогнепального оружжя. Бувай, Бобо, о, чарівна Бобо. Сльозу сочити личить скибці сиру. Услід тобі податися слабó і остовпіти обіч не під силу. Твій образ буде, знаю наперед, у спеку, на морозі-ломоносі зникомий обертати силует у неповторній перспективі Россі. – 3 –Бобо померла. Відчаї зажур не празнують, а ті слизькі, як мило. Оце було наснилось, що лежу в своєму ліжку. Так воно і вийшло. Зірви цей аркуш, дату переправ: кільце нуля круне і лік утратам. Сни без Бобо обволікають яв, але повітря в дім трапля квадратом. Бобо померла. Немічні вуста огубити: «Не треба», ледве теплі. Напевне, після смерті – пустота. Гірка, але чесніша, чим у Пеклі. – 4 –Ти всім була. Але тому, що ти небіжчиця, Бобо моя, бувати тобі хіба-що згустком пустоти. Що теж чимало, як поміркувати. Бобо померла. Погляд зіслиза зі образів на обрієве лезво, та вам, Бобо, Кікі або Заза замін катма навзаєм й незалежно. Іде четвер. Я вірю в пустку тут, у Пекло буцім, так у ній херово. І Дант новий бере перо покут, і на пусті місця ставляє слово.
|