|
Люди рідкісних фахів рідко, та помирають, урівнюючи свій труд з рештою. Землю риють люди решти професій, і родичі уже завтра пониклі, як та природа, по втраті іхтіозавра. Март – чорно-білий місяць, і зір у марті не гає з налаштуванням до відображень смерті; сніг, колія коліс, і підіймає слідом комір піший світлині, що їде неквапно містом. Голос зі телефону поночі замість фрази передає дротами, мовби ті намистини, сльози; ба, це – німий клавір, і на важіль надавиш, бо до почутих нот не підібрати клавіш. Голкою наголо у відголосках плачу тíкають на стіні розпачі «до» побачень, у порожній квартирі заздру тишу без пауз крає у темноті з вічним мовчанням запис.
|