(З поеми «Хода»)Шум ходи, шум ходи цілу ніч, сніг летить, сніг летить, на карниз. Ледь учув ти прити- шений клич, опускай- ся по схо- дах униз. Місто спить, сплять задвір- ки, двірці, сніг летить до нічних ліхтарів, Місто спить, місто спить, сплять вітці, охопив- ши крижі матерів. Сніг летить, сніг кружля повз ліпних капіте- лей і склеп- лих повік, тої ми- ті йдемо ми від них, тої ми- ті йдемо ми навік. Нас веде Щуролов! Щуролов! здовж па-не- лей і цин- ків дахів, і пісні тим гучні- ші, немов хор щурів сподобив- ся на спів. Вічно хвацький, юнак, молодик, вічно хвацький, коханець, дружок, обер-нись, озир-нись та гляди, як опи- сує ко- ла сніжок. Із-за пліч – ані світ- ло, ні тьма, тільки ця- точки, ця- точки віч, чи ти під- лий, чи об- маль ума, мла з поти- лиці гід- на облич! Слідом флей- ті чимхут- че крокуй, сніг сліди замете, занесе, Забуттям божевіл- ля лікуй! Од непа- м’яті бе- зум спасе! Заповзя- то тобі, Щуролов, на чужби- ні вітці голосять свою дя- ку за щед- рий улов, і нія- ких повер- нень назад. Лису го- лову мав, чи голив, наплюва- ти на за- чіски стиль. Але спів поголів’я щурів по Росії гучить відусіль! Дні і ро- ки летять і летять. Мла оку- тує наст середмість, як не бе- зуму влад- ця печать, і безум- ний, зали- вистий свист. Позаяк не забудь настанов: нас веде од зори до зори, нас веде Щуролов! Щуролов! Нас веде Щуролов! – повтори.
|