Зі «Старих англійських пісень»Затіють спір батьки вночі. І фраз оривки, і плачі велять, не спитуючи віч, склепити ті хутчій. Їх реплік ляпаси німі, і крик дрімлюги у пітьмі. Дзиґар у головах кує, і гул у голові. І хутко кидає у дріж не те, що чути лживу річ, а те, у чім – дитя обох – зізнаєшся собі ж: і не зітхнеш, і вислиза, немов у матері, сльоза. «Розбудиш сина». – «Ні, він спить». І віч стулити – зась! І чути гріх, і що робить. І не гучніше, чим рипить ще ліжко, те і чує ніч, що слід таїти вочевидь.
|