|
О, це – не блюзова, це – холоднюча синь. Це – барви Атлантики в середині лютого. І ти байдужий до одінь: все одно спина гола і на льодині. О, це – не просто льодина, одна з льодин, це що відмова теплу по суті. Вона – сама в океані, і ти один на ній; і заспів сурми – як падіння ртуті. О, це не щире соло у млі саднить, а палець в дієзі вмерз, ані рукавиці; і крапля іскриться, пливе в зеніт – як відбитки світів потойбіч зіниці. О, це – не віч сітківка, це – іскряна парча, зір і смуг нова грамота з нотним станом. Лід не тане, дрейфуючи на очах, посвічуючи кулісі полярним сяйвом.
|