IНаполовину красуня, наполовину софа, в своїм колі – Софа, оглашаючи темінь вулиці, чиї вікна – почасти лиця, стуком шести підборів (зрештою, катастрофа – те, що стосується змін, як їх не стороніться), спішить вона на побачення. Кохання є суміш тюлі, вóлосу, крові, пружин, валика, щастя, родив. Мужчина на дві третини, на одну легкова – Муля стрічає її гарчанням холостих оборотів і спокушає театром. Стегна ще у колисці тамують позиви м’яза до меблів, до викрутасів червоного дерева, шафи, чиї полиці, в свою чергу, пильні до трьох четвертин, анфасів зі відбитками пальців. Спокушає театром, де, в закапелках-сховках, колесуючись у пітьмі навзаєм, татуюючи їх фанеру, вони тішаться в павзах у драмі ляльок на шворках, чим, властиво, були ми у нашу еру. IIВони вибігають зі будучини і, кричачи «даремно!», негайно туди вертаються; вам чується їх чечітка. Гілки опосіли птахи, численні несосвітенно, в них – ні пера, ні пуху, а лишень «дідька, дідька». Горизонтальне море, барвлене сонцепадом. Зимний вечір, позаочі у знемозі від синяви, бавиться, наче атом, намість розпастися, ланцюжком зі дзиґариків. Тлінь тільця сірничини, гола статуя, знелюднілі місця танців, надто реальні, надто стереоскопічні, щоб утілитись ще у чімось, крім імітацій. Лише плющені речі, схожі на воду, рибу, надихаються часом родити іхтіозавра. Стихійно явленому, як вибух, профілю не знадобиться «завтра». IIIПомісь минучин-будучин, дана в камені, крупним планом. Розвиненим торсом і кінським крупом. Граматично узгодженими «був» і «буду» у границях осяжного. Дати цю річ, як груду нудних подробиць, в голій казковій хатці на цибатих лапах. Плюс нас, на лавці. Дати – лучачи з тими, кого любили в горизонтальній постелі. Або – у автомобілі, бранцями перспективи, ліній у рабстві. Заднім кріпчих умом. В ремствуючім, нагальнім конче – спротиві смерти – щемкім, драстичнім. Дати це разом – в тепер і вічнім житті, де, буцім ті яйця в сітці, ми отим однакові, що жахні насідці, одержимій у рамцях нашої ери шестикрилою поміссю віри і стратосфери. IVОвид цвіту чобіт, плісені онучаки. Рокіровки і розмін років, століть на «ген-ген» і «от-от». Проти ночі ревуть, завертаючи з піль, муу-танки: крупний єдинорогий скот. Усі навзаєм проникні за помочі слова «друг» – рідше у розпал війни, чим ідучи з миром. Меч, у тузі за тілом при перековці в плуг, вислизає з руки, як мило. Крім повідка, хазяям і нíчим різнить собак, у книзі друга літера вторить отій, що перва; біля кінотеатру юрма підлітків, як в білоголовках замерзла сперма. І многорукість дерева для ветерана – мзда за одноногість, за чорний квадрат окопу зі водицею ржавою, де звізда, впавши, спасеться від телескопу.
|