IЯ б також пожив, Фортунатусе, в місті, в якім ріка і висовувалась би зі під мосту, як з рукава – рука, і в затоку впадала щоб, розчепіривши пальці, як Шопен, що нікому не показував кулака. І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран- тенор арію Маріо вів щовечір, і щоб Тиран лінькувато плескав йому в ложі, а я в партері бурмотів би крізь зуби з ненавистю: «баран». І щоб діяв у місті яхт-клуб і футбольний клуб. Щоб нестачею диму зі цеглових фабричних труб я би певнився конче у вивільненій неділі та довгенько трясся в автобусі, бгаючи в жмені руб. Я б додав і свій голос в спільний звіриний вий там, де нога виконує вказівки зі голови. Зі усіх законів, виданих Хамурапі, масово схвалені – пенальті та кутовий. IIТам була б і Бібліотека, в чиїх залах, одинаком, я гортав би томи й аннали, зіставні охвістям ком зі нашестям словесним скверни у побутовій мові, попри відсіч у прозі чи вишуканим рядком. Там би цілим стояв Вокзал, потерпілий в війні, з фасадом, дедалі звабніш для піших ніг. Там на зелень ліан і пальм у вітрині авіаліній прокидалась би миттю мавпа, приспана у мені. А коли зима, Фортунатусе, зодіне квартал в рядно, скнів би я в Галереї, де малярське полотно – особливо Енґра або Давида – а чи пляма родима – усе одно. Затемна я б стеріг з вікна табуни автівок, метких шмигати, гвалтуючи двигуни, мимо голих струнких колон, їх доричної – на фронтоні Суду, пак – незворушної зачіски з білизни. IIIТам була б і оця кав’ярня зі смачним бланманже, де, пеняючи на двадцятий вік, мовляв, є уже дев’ятнадцятий вік, я б угледів, як зір колеги надто довго затримується над виделкою і ножем. І там виднілась би вулиця в тінистих платанах та, під’їзд з торсом німфи в ніші та всяко така нуда; там портрет би висів у вітальні, взнаки даючи уяві, як малася господиня, коли була молода. Я б ловив учуте зі голосу, що освідчувавсь у речах, в жаден чин не сумісних зі вечерею при свічах, і каміну вогонь, Фортунатусе, ревно би відбивався на зеленавій сукні. Після б – і сам зачах. Часу плин всепроникний, а не води, горизонтально з вівторка до середи у пітьмі там розгладжував би морщини і ретельно змивав би свої сліди. IVІ були би там пам’ятники. І я б знав імена не лише верхівців у бронзі, кілько таких шкільна не губила б історія, а і їхніх чотириногих, зважаючи на відбитки, полишені ними на вилицях у населення. З обвислою на губі цигарчиною ген попівночі теліпаючись геть собі, що той ром на долоні, по тріщинах у асфальті, я б гикав та гадав уголос і торопів. І якби мене пов’язали, нарешті, за шпіонаж, за підривну активність, волоцюзтво або менаж- а-труа, а товпа довкола казилася і волала, пришпиливши вказівними натрудженими: «Не наш!» – я б тетерів, щасливий, і мимрив собі: «Замри, це твій шанс запізнати речі підспудні в прі віч і всього, що зовнішнє, поверхневе; запам’ятовуй подробиці, та вигукуй "Vive la Patrie! "
|