1Речі та люди нам застять світу. Що ті, що инші взнаки очам. Ліпше жить в темноті. Я усівся собі в парку, дивлюсь услід несусвітній товпі. Світ мені остогид. Місяць січень. Зима. Усе по календарю. Коли остогидне тьма, тоді я заговорю. 2Пора і почать. Незле б уникнути свербежу губ. Не мати халеп. І ліпше, коли скажу. За що? За день, або ніч тощо. Або за ні- що. Чи осяжну річ. Ліпше речі, аніж люд. Ці істоти мруть. Всі ми. Така яса. Суто пропащий труд. Як на вітрі роса. 3Кров моя льодяна. Вистиг я до костей, як ріки які, до дна. Я не люблю людей. Дуже млоять мене їх житія, і квит. Лиця їх мають зне- пліднений ніби вид. Є у гримасах лиць щось, огидне уму. Що їх пластає ниць невідомо кому. 4Речі миліш. У них ані зла, ні добра зовні. А щойно вник вглиб – у нутрі нутра. У нім порядкує пил. Порох і шашіль-жук стінок. Сухий мотиль. Жадних відбитків рук. Пил. Позір наугад вихопить пил полиць, як і чим об заклад з темрявою не бийсь. 5Зовні старий буфет, сховків його попри, видається на мент Нотр-Дам де Парі. В надрах буфету тьма. Швабра, епітрахіль пил не зітре. Сама річ, що властиво, пил не здужає побороть, відрухом брів немов. Іменно пил є плоть часу; і плоть, і кров. 6Оце віднедавна я сплю удень взагалі. Буцім і смерть моя мені відмовля у млі, дзеркальцем біля уст спитує, чи зітхну засвітла, після трут, чи виборсаюсь зі сну. Я мов укляк. Взамін остуда бере своє. Кінцівок венозна синь мармуром віддає. 7Витіявши сюрприз складчиною кутів, річ випадає із світобудови слів. Річ вовтузню словес нехтує, пак німа. Річ суто обшир, без якого її нема. Річ можна пхати в піч, кóпати, бить, ламать. Нищити. Жадна річ не крикне: «Їбена мать!» 8Дерево. Тінь. Земля під деревом. Корінні вензелі, пліть, петля. Глина. Ряд валунів. Корені. Їх вузли. Камінь, який угруз в землю, спитує глиб дії системи уз. Він нерухомий. Ні пут попустити, скріп. Тінь його наші дні манять, як сіті – риб. 9Річ. Коричневий грим речі. Її погорд. Сутінь. Імли окрім стерте все. Натюрморт. Смерть увійде й узрить тіло, що і візит смерти, як мимохіть жінку, відобразить. Все це – брéхні, плітки: череп, скелет, коса. Сутнє в ній узнаки погляду сам на сам. 10Матір пита Христа: син ти мені, чи мій Бог? Ти поніс хреста. Як мені буть самій? Вічі б мої немог збавив, урозумив: син ти мені, чи бог? Мертвий ти, а чи жив? Він їй рече: жоно, мертвий я, чи живий, буде усе одно. Син, або Бог, я твій.
1 «Прийде смерть, і у неї будуть твої очі». Ч. Павезе (іт.).
|