|
Коли слабує рівновагою твоя пиха, до стіп вибаглива, і лага сходинок за лагою тікає із-під ніг, як палуба, коли людське в тобі паплюжити з руки нічній твоїй самотности, а неміч рає надолужити зневірою у непорочности ідей, гіпотез, в собівартости мистецтва і служіння музам, і – навіть – у зачаття таїнстві Мадонни сина, Іісуса, – то ліпше поклонятись даному з глибокими його могилами, що згодом, не тобі останньому, такими видадуться милими. Так. Ліпше поклонятись даному з короткими його дорогами, які в майбутньому осяжному угледяться тобі широкими, наскільки є уяви, різними, усіяними компромісами, великими здадуться крилами, здадуться птахами величними. Так. Ліпше поклонятись даному зі вбогими його мірилами, які невабом, в разі крайньому, вряди-годи стають перилами (бодай і не удоста чистими), для опертя, либонь, людиною, так наполегливою в істині зі вищербленою драбиною.
|