|
Минуло десь близько року. Я навідався до місць битви, до научених випрямляти крила під помах бритви або – в ліпшім разі – під заломленою бровою, птиць, обарвлених сутінком і зіпсутою кров’ю. Тепер тут торгують рештками твоїх щиколоток, бронзи смаги обладунків, згаслих усмішок і погроз зі гаслами свіжих резервів, пам’яттю зрад у генах, відтиском купи тіл на запраних геть знаменах. Усе заростає людом. Руїна – штука бувала в архітектурі: шви рятівні на серці, краї провалля різнить се, те – а не вельми, щоб хто боявся здибатися якого дня, як сліпуваті яйця. Щорана, коли вас не бачить сторонній погляд, я навідуюсь до монументу, відлитого поряд зі гнітючого сну. Цільних плит зі карбованим: «Завойовник». А читається як «завив і зник». Опівдні – як «забув і звик» .
|