|
Перший день непарного року. Кулясті «ля» опоясують дзвони і звіюються шар за шаром, щоб укласти компанію там угорі шершавим, – триста літ як оголеним оддаля землі статуям. Я валяюсь в пустій, сирій, жовтій кімнаті, доливаю собі Бертані. Річ сія, підігріта в моїй гортані, виголошує, далебі: «Закрий вікно». Отже, іще одна комбінація цифр не подужує дверці; плюс до непарних чисел годі бентег на серці, мало, що пересічні; мало хто ставить на них усе: своє кревне, своє безталанне, свій гаманець; позаяк – нісенітні гендлі... Чайка у млі кружляє стрічно годинниковій стрілці, на відміну від каруселі.
|