|
Я чую не те, що ти вимовила, а голос. Я бачу не те, що ти зодягла, але рівний сніг. І це не кімната, де ми сидимо, а полюс; плюс наші сліди – од нього по різний бік. Раніше я знав напам’ять всю гаму спектру. Тепер, угадавши білий, медикам догодив. І нехай далі в співанці ні куплету, бодай кількись триває її мотив. Я б радо ліг зі тобою, ба – не на часі. А ляжу – урівні з дерном майне лице. І схлипне стара у хижі на курячій лапці і зварить некруто собі яйце. Досі, як ставив пляму, засобом була сода. Здебільшого помагало, як тальк прищу. Тепер біля тебе в’ється ще та сволота. Тобі личать світлі сукні. І я тужу...
|