|
Урешті, було воно бозна де. Врешті не важить, що віхоли вили тамтешні, що люди тулились в оселі пастушій, що слідом їх вісті роїлись гнітючі. По перше, були вони вкупі. Урешті, що слідує з першого, другого в треті, усе, що робилось, творилось, варилось, як мінімум, натроє потім ділилось. У небі морознім над їхнім нічлігом, до ложа зі меншим, належно великим, хилилась зоря – і була якомога промінням прихильна вона до малого. Вогонь ще гудів, та кінчалось поліно; всі спали. Від решти у дечім відмінно, зоря проникала чимдалі світінням: у поміч далеким лучитись зі ближнім.
|