|
Печера (який не який, – а дах! не гірш дахів на прямих кутах!), в печері їм тепло було з дитям; пахло соломою і шматтям. Солом’яною була постіль. Зовні молола пісок метіль. І, уві сні, з дрижаками тіл на мливо те, щулились мул і віл. Марія молилась; вогонь гудів. Іосиф, похмурий, за ним глядів. Малюк, що за малістю літ не мав справи нагальнішої, дрімав. Добіг іще один день – з його тривогами, жахами; з «і-го-го» Ірода, зойками війську вслід; додався ще один – до століть. Родителі тішились немовлям. Дим віднайшов собі щіль, жалям слідом. Лиш віл тяжким духом був від снив навісних(або мул) зітхнув. Зоря дивилась через поріг. Єдиним у світі, хто знати міг, що б той погляд не означав, був Малюк; але Він мовчав.
|