|
Рік від року мимо текла ріка, падка до брижів, як стара щока. Але люд, недолугий в лічбі до ста, городив і над нею версту моста. Бувало, що повені, юрми вкіл, словом, те, що сприяє борознам чіл, заливали асфальт, та ішли на спад, коли вітер вщухав і кортіло спать. А ще були зими, на все тамте прелюті, та звичка плодить дітей, що тулять (як дзеркало в платтяній шафі) дві лінії доль в одній з міркувань економії. Гни, не гни пальці руки, набігало днин. Брались до діла двокрапки з «ї», не стертись аби. А потік і їх двоїв, що кліше. І, ослаб на мить ці ланці, як течія зарябить, поглинаючи долі жильців, жилиць Атлантиди, рішучої щодо лиць.
|