|
Томасу Венцлова 1. ВступНепоказна, одна з морських країн. Свій сніг, аеропорт і телефони, свої євреї. Бурий особняк диктатора. І статуя співця, що з подругою порівняв отчизну, і, буцім, як на витончений смак, географ був не кепський: півдняки тут їдуть щосубот до північан, і, пішими вертаючи, хмільні, трапляють часом і на Захід – тема для скетчу. Словом, відстані в собі. Осібні, як життя гермафродитів. Розвеснення. Хмарки та калюжки, і незліченні янголи на крівлях не лічених ніким костелів; люд, як не чманіє від стовпотворінь, усотує удоста рис бароко. 2. ЛеіклосРодитися б тому сто лят і обсихати верх перини, задивленим з вікна на сад, хрести двоїсті Катарини; стидитись матері, ікать перед наведеним лорнетом, штовхати з мотлохом візка жовтіючим провулком гетто; зітхать, під ковдрою до вух, за ляських панночок у міру; і стріти Першу Світову в Галіції, і смерть – за Віру, Царя з Отчизною, – і квит. А ні, – утяти пейсів бáчки і у Новий дістатись Світ, в Атлантиці не раз зблювавши. 3. Кафе «Нерінга»Час покидає Вільнюс у цім кафе, повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам; вічі мружачи, простір в нім, підшофе, бачить, як той стає далеким. Черепиці покрівель багряний круг одіяння скидає укотре поспіль, і кадик загострився, немов на пруг від обличчя вгадуєш тільки профіль. І веління щупачого вчувши річ, подавальниця в кофточці зі батисту перебирає ногами, знятими з пліч місцевого футболіста. 4. ГербЗа змієборствами Георгій списа в горнилі алегорій не уберіг, та годі сил у верхівця з мечем і моці по всій Литві ганяти досі не видиму нікому ціль. Кого він, стисши у долоні меча, здогнав? Предмет погоні давно за ободом герба. Кого? Гяура? Поганина? Кінь здибився, така невситна була у Вітовта губа. 5. Amicum-philosophum de melancholia,
|
| Петро Скоропис | 2016 |