|
Томасу Венцлова Руїна є неспішна учта кисню і часу. А новітній Архімед додати б міг до чинного закону, що тіло, поринаючи у простір, тим простором тісниться геть. Вода дробить в свічаді тьмавому руїни Двірця Курфюрста; далебі, тепер з пророцтвами ріки і він обачніш, аніж у ті, зарозумілі дні, коли курфюрст його відгрохав. Хтось там розвалинами вештає, листву позáторішню горнучи. Це вітер, як блудний син, одвідав отчий дім, і всі листи ураз отримав.
|