|
М. Б. Уосени, коли не боязкі на вітровії лиш нагі дерева, а все, не так оголене, тремтить, неспішно оминаю колонаду двірця з захíдним сонцем у шибках і голубів, чиї рої обсіли недопалки у чашах терезів незрячої богині. Плинний час не нарікає на старий годинник. Вода бурлить, і хмари понад парком з цим справитись нездалі до ладу, і помилково пропускають сонце.
|