Із циклу «Мексиканський дивертисмент»Був я в Мексиці, здирався на піраміди. Бездоганні за геометрією громади розкидані там і сям по Тегуантепському перешийку. Кортить вірити, що позаземні місії завважать мітку, бо, зазвичай, подібні речі споруджуються рабами. І перешийок усіяний кам’яними грибами. Глиняні божки, легковажні до витівок копій і пересудів опісля, що відраюють від утопій. Багаті сценами барельєфи, оздоблені перевитим зміїним тулубом нерозгаданим алфавітом мови, що слову «або» не дібрала брили. А чим би вони здивували, щойно заговорили? Анічим. Ба, пихатістю у могутті над сусіднім плем’ям, жагою тнути голови. Чи тим, що зіллята в миску Богу Сонця людська кровиця м’яз тонізує диску; що вечірня офіра вісьмох молодих і сильних зумовлює схід світила надійніше за будильник. Все-таки ліпше сифіліс, ліпше жерла єдинорогів Кортеса, аніж ця жертва. Очам, які виїсть ворона чи инша птиця, легше, коли убивця – не астроном, а вбивця. Далебі, без испанців хто-зна, чи б їм піткалось те осягнуть, що урешті сталось. Нудьга, мій Євгенію. Куди не вилізь, всюди жорстокість і тупість волять явитись: «Ось і ми!». Лінь гнати у вірші їх. Як мовлено у поета, " на всіх стихіях..." Далеченько бачив, сидьма на пнях болотних! Від себе доповню: на всіх широтах.
|