Із циклу «Мексиканський дивертисмент»В нічнім п’янкім саду, де визріває манго, Максимільян малює па в майбутнім танго. Нервово тінь ширяє чорним бумерангом, температура – як під пахвами у нас. В міцних обіймах від бажання мліє-блідне шорстке й лискуче, зазіхань імперських гідне, мулатки тіло ідеально перворідне, де все – окремо, і все – якраз. А десь у хащах, що не чули про березу, Хуарец, діючи як mobile прогресу, пеонам, нехтуючим всім, дорожчим песо, нові гвинтівки поіменно видає. Затвори клацають, – це вже одне лякає, Хуарец галочки в реєстрі виставляє, згори папуга плин подій спостерігає, та що не бачить, – співа своє: «Рівняти з бидлом плебс обожнюючим рози пасує більше, ніж патріотичні пози, і те, і інше генерує кров і сльози в краю, де смерть з людьми на ти, а не на ви. Її, як пошесть, тут поширюють нівроку нудьга і спека – суміш тропіків жорстока, тому у черепа в кущах завжди три ока, і в кожнім – пишний фонтан трави.»
|