Із циклу «Мексиканський дивертисмент»В нічнім саду, де поспівають грона манго, Максимільян танцює те, що стане танго. Тінь па вертається точніше бумеранга, температура, як у пахві, тридцять шість. Майне жилета біла атласна підкладка. У ласках танучи й жазі, мов шоколадка, в обіймах мужеських посапує мулатка. Де гладко – пестить, де слід – шерстить. У млі незайманого лісу в ніч темнезну, Хуарес, діючи попихачем прогресу, на руки, байдужі й монеті зо два песо, пеонам по гвинтівці видава. Затвори ляскають; у списку під лінійку веде Хуарес лік і ставить мітку. А рай-тропічних кольорів папуга гілку облюбував, і так співа: Зневага ближнім в усолоді трунком рози хоча не ліпша, а чесніша гасел, пози. І те, і се, утім, віщує кров і сльози. Тим пак у тропіках у нас, де смерть людьми умить поширюється, як мухвою з трупним соком, або кав’ярнею словечком неумовкним, і де, що череп у кущах, то з третім оком. І в кожнім пишний пучок трави.
|