За становищем пішака і здогадуєшся за короля. За смугою долу оддалеки – що пильнуєш зі корабля. За ситою ноткою в рурці від любої цяці – що об’явився наступник: студент? хірург? інженер? За наближенням станції Одінбург – що дістався кінця, що яйцю каюк у лушпайці. В кожнім із нас засів селянин, спеціаліст зі прогнозів погоди. Як бо: осінній лист, сиплючись долілиць, – до неврожаїв. Оракул не ліпший, щойно в оселю входить закон в плащі: дні суддею вам лічені або в інший чин: у вас їх, як те подейкують, кіт наплакав. Хай як, а природі зась позбавити нас прикмет. Херувим – той не знає, чи є у нього перед, чи зад. Не те у людей. Чоловіку досить маєва перспективи, а там – і він випадає з піль зору. І, щойно він чує дзвін, то це – подзвін по нім: п’ють, і б’ють, і здають посуд. Отож запасімось відвагою. Лінія на руці, танці рожевих цифр квитанції в гаманці, плюс ефект тинькування в трапезній Валтасара є жалями потал, що в сердешної голови варіантів дійсно катма; що ви свого часу скінчите, як оте описала циганка вашій сусідці, брату, сестрі, жоні приятеля, а не вам. Перо рипить в тишині, упалій з чогось посмертного, оберненій tanzen hobbys, отак вона ошелешує; такий собі антигрім. Тобто, – маєм, що маєм. І, маєв крім – черв’якову утому звиватись у дзьобі. Пил сідає на речі влітку, як взимку сніг. Лигається з площиною, поверхнею, що з-під ніг тяжіє уверх: до пилу і снігу в силу тяги до небуття. Буцім букви ці, «не забувай мене» шепче пил руці з ганчіркою, і ганчірка всотує шепіт пилу. По силі зневаги угадується: не вив’язались кулí. Зі спалахів зір – що скасовуються жалі як поступка енергії спалій температурі або як указівка, що і собі пора вимкнути лампу; що скрип пера білим аркушем в тиші – відвага в мініатюрі. Зважайте ж на чин речей, як співи від черв’яка, намість гармонії сфер, що не вельми бо і тривка... Тихші піяння птаства, чутіші вони щучих співів. А того, що гряде, не утримати і дверним замком. Але геть дурне не трапляється з геть дурним чоловіком, і страх тавтології – теж оказія для тямущих.
1 «Пам’ятай мене, шепче прах». Петер Хухель (нім.)
|