|
Покажись мені в профіль. В профіль риси лиця заввиграшки увиразнюються, горуючи над овалом зі його блудодійними рисами колісця: забаганками зміни місць і всіляко таким. Бувало, воно проти ночі нагадувало мені, мертвому від погоні, втечу в м’якім вагоні, і безум локомотива, опівніч на полотні утихомиреного у моїй долоні, і неясить агукалась. Нині я зі стидом розумію – де там сова; а тоді немовби поробилось, і плутав сову з дроздом: птаху вилицювату й птаху профілю, птаху дзьоба. І хай збоку видно не все, далебі, не жаль було правого півлиця, як дивився зліва. Та і голос той за ніч виклював геть печаль, що голіруч на ганку попокришила хліба.
|