|
А ти не виходь із кімнати, не роби дурниці. Навіщо тобі сонце? Є ж цигарки на полиці. За дверима – безсенсові лови зойків щастя. Сходиш у вітряну вбиральню – мерщій вертайся. Не вислизай із кімнати, не видзвонюй мотора, Оте чудне просторище зліплене з коридору, І впирається в лічильник. А якщо прийде краля, Лементуючи, вижени, й не торкайся до шалі. Сиди, уявляй, що потерпаєш від міозиту. Чи є що краще за стіну, табуретку вкриту? Навіщо йти звідти, куди вертати надвечір Таким, яким був, тим паче – похнюпивши плечі? Не вилітай із клітки, танцюй, відчуй босанову, Накинь пальто на голе тіло, капці на босу ногу. Нехай вітальня пахне капустою, мастилом лижним... Ти настрочив багацько літер, а наступну – кишни. Не виходь із кімнати, чатують запити, допити. Живи тепер сам собою, впивайся інкогніто Ерго сум, як підкреслила формі палка субстанція. Не рвися з кімнати, там звичний рейвах, не Франція. Не стань ідіотом, спробуй тим, чим інші не спроможні. Не йди з цієї кімнати, дай волю картині кожній. Злийся лицем зі шпалерами текстури папірусу. Вбережи дух від еросу, космосу, раси, вірусу.
|