|
Не заморочуй голову, не покидай домівки. Куди тобі сонце, палячи стільки «Шипки»? Іззовні безглузде все, насамперед – зойки щастя. Вийди до убиральні – й зараз же повертайся. О, сиди собі у кімнаті, не викликай мотора. Позаяк простір головно – коридор і комора у кінці зі лічильником. У разі, як там дівиця красна, ще й пащекує – спровадь, не дай роздягтися. Не заморочуй голову, зішлись бодай на застуду. Чи стін і стульця замало – подолувати облуду? Навіщо рушати відти, куди з’явишся місячним вечором ледь живим, і поготів – понівеченим? О, сиди собі у кімнаті. Танцюй, смакуй босанову в пальтині на голе тіло, в туфлях на босу ногу. З вітальні душок капусти і лижв мастила. Ти написав годі букв; тішся, що попустило. Не заморочуй голову. Їй мліти, їй і притомніти від чутого і від баченого. І взагалі інкогніто ерго сум, як указує формі вдогін субстанція. Сиди собі у кімнаті! На вулиці, геж, не Франція. Не будь тупаком! Будь тим, ким не всяк загадує! Сиди собі у кімнаті! Ондечки і канапа є, шпалір, що тонує з фізією, шафою. Підіпри, як сів, двері від хроноса, космосу, еросу, раси, вірусів
|