|
Потали духу – викрики ума і логіка – ви зайді не чужі, коли маною білою зима блукає y полях, німіш душі. Об чім тоді я думаю один, чом пильнувати оку наполіг. Ось грудень зі полону хуртовин допався коштом лютого відлиг. Які бо холоди діждуть нас там. Ба, гріє старожитність, але ми не вільні уподібнитись містам під надокучні віддихи зими. Безумні і злостиві ці поля! Безумні і безкраї лона тиші. Не спокій то, то глибоко земля чаїть свій ляк, в полуду обволікши. Підспудний жах чаїть у білизні. І бачу я, життя іде, як виклик неславі у натільнім убранні безмовних піль, поталою заціплих.
|